Tuesday, 4 March 2014

vika_ja: (УкраїнкаЯ)


Колись одна розумна людина написала, що українці воюють так, наче оруть ниву, вперто та спокійно - "очі бояться, а руки роблять". Переспавши з думкою про війну, чоловіки плюнули і пішли записуватися до военкомату. Гени не сплять.
Хтось сумнівався, що в країні є армія? У нас є народ! народ, який все більше усвідомлює себе, з кожним днем, прокидаючись від вікового сну.
Пам"ятаєте? - "Україна - країна сплячих ангелів"...
Так от, янголи прокинулись і, якщо буде потрібно, будуть воювати, як боги.
Слава і пам"ять Небесної Сотні у наших серцях!
vika_ja: (УкраїнкаЯ)


В Евросоюзе и в США - Украину и Украинцев признали самой патриотичной страной и самым патриотичным народом в мире в 2014 году. Ни в одной стране мира никогда за всю историю не пели в Унисон (одновременно в один голос) гимн своей страны более миллиона человек как это было на Майдане 22 февраля 2014 года и никогда не скандировали Слава Своей стране в Едином Духе и прочитали молитву Отче наш!!
Украину занесут за это в Книгу рекордов Гинесса! Поздравляю Друзья!
Слава Господу! Слава Украине! Слава Нации! Героям Слава!
Друзья не переживайте - Украина под защитой Божьей!
vika_ja: (УкраїнкаЯ)
Мова піде про вчинки, ні про ВЧИНКИ!


Геніальна українська співачка Соломія Крушельницька, гастролюючи в Петербурзі 1902 року, виступала в царському палаці. Микола II прийняв її як італійку і просив заспівати рідною мовою...

В 1958 році про цю подію Дмитро Павличко, український поет, перекладач та громадський діяч, чиї вірші завжи були повні справжного українського націоналістичного духу і в них щедро було "насипано" правди і реалій життя, написав вірша, що є актуальним і нині.

КОНЦЕРТ У ЦАРЯ

У царські позолочені покої
Зайшла, спокійна, горда і смутна,
А серце билося в несупокої.

Навіщо їй ця зала осяйна,
Де погляди сплітаються, як змії,
Кого знайти хотіла б тут вона?!

Співати будеш катові Росії
В його тяжких палатах, що стоять
На костях рідних предків, Соломіє!

Але йому ти мусиш нагадать,
Що не померла українська мова,
Засуджена до шибениць-розп'ять!

Для нього ти як синява зимова,—
Не жде він грому — полосни ножем
Нежданого, затаєного слова,

Спиши пиху ненависті бичем,
Проткни його болотяні зіниці,
Де сласність вигинається вужем,

Тим усміхом, що має блискіт криці,
Упевненість чудової мети
І недосяжність ранньої зірниці.

Нещадна будь, хай знає він, що ти
Не з краю бідолашного Ромео,
Що хочеш ти не слави — тільки мсти,

Що Соломія ти, не «пані Меа»,
Що твій народ його рабом не став,
Що плазунові недоступна мева!

Перед тобою тужиться удав,
Та ти його вже посікти готова
Ясними гільйотинами октав...

Лунала пісня. Плакала діброва,
Колосся шелестіло на лані,
О кручу хвиля хлюпала дніпрова,

Ішли селом дівчата голосні,
Подільський гай озвався солов'їне
До сонця, що вставало вдалині.

Немов серпанок, звуки піаніно
Зникали в сяйві голосу. Дочка
Твоя співала-мстила, Україно!

Скривився імператор. Ось яка
Та пісня, не убита досі нами,
Не вирвана із серця мужика.

І горло жах йому затис: всі храми,
Всі армії, всі тюрми, весь Сибір,
Держава, що кишіла шпигунами,

Істориків-повій продажних збір,
Плюгаве православ'я і корона,
Якою хизувався бузувір,—

Усе, усе, як військо фараона,
Втонуло в морі голосу її.
Та пісня — не жалоба похоронна,

В ній сховані будущини бої,
В ту ніжність одяглася непокора,
Вона не згине — брешуть холуї!

Цар дихав, як здихаюча потвора,
А Соломії усмішка в ту мить
Була, як спис, промовиста й сувора;

Тієї пісні-мови не убить!




Постсталінські цензори так і не зрозуміли тоді, що то була каменюка в їх бік.
Як не розуміють, що відбувається нині в Україні "цензори" від Москви.

А сьогодення нас щодня надихає ВЧИНКАМИ звичайних людей і це неймовірно!



Я люблю тебе, Україно!